“А ложкі билі у нас деревянниє”
Виготовлення традиційного дерев’яного посуду, що його застосовували для приготування, споживання та зберігання харчів, – мисок, ковшів, ковганок, ложок тощо, належало до компетенції столярів. Щоправда, ремісництво, пов’язане із виготовленням ложкоподібного посуду – ложок, черпаків, ополоників, – мало свою спеціальну назву – ложкарство. Ложкарством на Сумщині займалися як для забезпечення власних потреб, так і з метою отримання додаткового прибутку. Традиційно цим ремісництвом володіли чоловіки. Жінки та діти часом допомагали в роботі, особливо в тих випадках, коли ложкарне ремесло набувало рис ринкового виробництва.
Матеріал для ложок майстри заготовляли власноруч, спилюючи необхідне для цього листяне, іноді фруктове дерево – вербу, клен, березу, грушу, – і розрізаючи його пилкою на окремі колодки, які потім розколювали сокирою на певні частини. Із цих частин, також за допомогою сокири, витесували потрібного розміру так звані заготовки, з яких, власне, і вирізали ложки. Це робили за допомогою спеціальних, невеликих за розміром ручних інструментів – різця або щупа, – що складалися із двох приблизно рівних частин: дерев’яної, яка слугувала ручкою, та залізної – робочої частини. Металевий елемент щупа, який фіксуємо на Поліссі, мав загострений, розплесканий кінець на кшталт списа з ледь загнутими краями наконечника. На відміну від щупа, залізний край різця, був вигнутої круглої форми, що, за словами одного із респондентів Слобожанщини, нагадувала «згорнутий палець».
Читайте також: Скарби із старовинних скринь
Про технологічні особливості ложкарного виробництва один із колишніх майстрів розказував: «Ложки – я стільки їх попоробив!.. Усіх снабжав: робив для себе, родичам і сусідам давали… Сначала пилкою одріжиш, якої там треба довжини колодку, тоді сокирою обтешиш, обработаєш усе. Останеться одне те, шо середину нада вибрать. І ото тоді береш такий різець і тим різцем видовбуєш, видовбуєш, видовбуєш, поки його видовбаєш і зробиш нужного размєра». Крім згаданих вище інструментів, ремісники-ложкарі використовували також спеціальні, як правило, власноруч виготовлені токарні станками. Важливим етапом ремісничого процесу було шліфування ложок. Стосовно цієї виробничої процедури на Кролевеччині розповідали: «Мій батько робив ложки. Він такий собі станочок зробив сам… В нього також були різні стругалки – і оце він струже, обдєлує... А ми з братом чистили. Ото спочатку склом обчистимо, а тоді вже наждачною бумагою».
Окрему увагу звертає на себе асортимент ложкарних виробів та локальні назви окремих із них у різних місцевостях Сумщини. Власне ложки для їжі повсюдно в регіоні були двох форм – круглі та дещо видовжені. Зокрема, цікаву інформацію щодо цих виробів, їх форм, практики реалізації тощо знаходимо в публікації початку ХХ ст., яка стосується с. Грунь (тепер Охтирський р-н): «“Ложкарі” – роблять ріжні ложки просто ножем; форма сих ложок буває кругляста і з гострим кінцем; держальна вирізуються довгі і короткі. Самі виробники їх не фарбують, а так нефарбовані і продають, чи самі на базарі у свойому селі, чи розвозять по ярмарках. Таких грунських «білих ложок» з кленового дерева укладається на один віз одинадцять тисяч і вони розвозяться по Харківщині і по Полтавщині аж до Роменського повіту і доходять навіть на новоросійські ринки, де тисячі грунських ложок коштує до 17 карбованців».
Читайте також: Асортимент бондарних виробів у побуті українців
Ложки для їжі могли бути й художньо оформленими за допомогою різьби чи малюнка. Орнаментальна різьба наносилася здебільшого на ручку. Часом майстри вирізували саму ручку у формі риби, птаха тощо. Не менш виразними були мальовані, здебільшого круглі ложки. Малюнок, на відміну від різьби, ложкарі наносили на основу ложки, а іноді окремими елементами й на її ручку. Найчастіше для малювання майстри використовували флористичні мотиви. В одному із сіл південного сходу Сумщини так характеризували певні відмінності між ложками: «А ложкі билі у нас деревянниє. Ложкі дяди рабілі. То єсть как довгінкіє, а єсть, как круглінькіє. Так довгінкіє – нє крашенныє, а круглиє – тє крашенниє. Довгєнькіє замєсть палоніка билі».
Ополоником («полóником», «черпакóм») господині послуговувалися для наливання рідких страв та напоїв. Зовні це була велика глибока ложка, круглої чи овальної форми з довгим держаком. Для приготування страв існували окремі ложкоподібні вироби, які були пласкої овальної форми, мали довгий держак. За польовими даними, такий тип ложок на Кролевеччині називали «поківáшками», а на Конотопщині – «поварьóшками».
Дерев’яні ложкоподібні вироби активно використовували у повсякденному побуті Сумщини до середини ХХ ст. У подальшому їх стрімко витісняли металеві (алюмінієві, сталеві) ложки й ополоники заводського виробництва, хоча дерев’яні ложки для особливостей приготування їжі мала у своєму вжитку чи не кожна господиня. У другій половині ХХ ст. майстри спеціалізованих підприємств народних художніх промислів серед іншого асортименту виготовляли круглі мальовані дерев’яні ложки як сувенірну продукцію, втім їх купували й для практичного використання.
Народний календар
Випадкове фото
Ю. Павлович. Перший вигін худоби