"Правила поведінки" вагітної жінки

Зміни в селянському побуті викликали майже повсюдний розпад традиційної родильної обрядовості та уявлень, пов’язаних з раннім періодом розвитку дитини.

У повсякденному функціонуванні зберігаються лише окремі рудименти обрядів і символічних дій. Вони все частіше отримують реальне умотивування чи навпаки, розглядаються як суто символічні, без відповідного сакрального чи магічного наповнення. Водночас актуальним стає завдання їхньої фіксації такими, якими вони досі збереглися в народній пам’яті.

У наш час чи не найповніше вдається виявити інформацію щодо заборон для вагітної жінки. В різних регіонах жінок у цьому стані називали по-різному – «черевата», «беремена», «груба», «товста», «занята», «та, що пішла на дитя», «при надії» тощо. У сукупності заборони складають своєрідні «правила» повсякденної поведінки впродовж усього часу вагітності. Саме дотримання обмежень ставало запорукою збереження здоров’я жінки та її майбутньої дитини.

По всій території України вірили, що зосереджене споглядання «беременої» на якийсь предмет могло стати причиною того, що дитина буде на нього схожа. Відтак повсюдно відомим був припис не дивитися вагітній на людину з невродливою зовнішністю; деінде ще й спеціально зауважували – «не сміятися на каліку». Серед найпоширеніших «правил» – не виконувати домашні роботи у свято, насамперед, не шити, – у покарання дитина могла народитися німою або сліпою (вербальна формула «зашиєш рота/очі»).

Добре відомою виявилася пересторога щодо небезпеки відмовляти вагітній в її проханнях (із мотивацією «миші все поїдять»). Повсюдно вірили, що будь-яка крадіжка жінкою «при надії» моделювала поведінку майбутньої дитини – з неї виросте крадій.