Свята в народному календарі українців
У статті йдеться про те, чим є свято в українському світогляді, та які обряди пов’язані з природним річним циклом.
Що таке свято
У світогляді людини доіндустріального суспільства свято означало, передусім, відсутність роботи, тобто день «пустий», «празний». Звідси й інша назва неробочого дня – «празник». Власне український термін «свято» наголошує на небуденному, сакральному змісті такого дня. Водночас, свято усвідомлювалося як певний позачасовий стан навколишнього світу, коли відбувається своєрідний вихід і людини, і громади за межі звичайного життя і господарської діяльності. Через це у святкові дні заборонялися дії, що були пов’язані з поняттями про початок і продовження життя (зокрема, існувало табу на статеві відносини, адже вважалося, що діти, зачаті в цей час, народяться потворами). Натомість смерть у святковий день вважалася добрим знаком, адже, за народними віруваннями, небіжчики відправлялися одразу до раю [за В.Сироткіним].
Як розуміти народний календар
Основною одиницею виміру календарного часу вважається день, пов’язаний з обертанням Сонця навколо Землі. Своєю чергою, дні можна поділити на свята і будні. За спостереженнями етнографа і фольклористки О.Чебанюк, кожен день тижня має свої якісні характеристики. Наприклад, середа і п’ятниця вважалися жіночими днями (варто згадати хоча б заборону шити та прясти у п’ятницю та святкування Параскеви П’ятниці). Добу також можна поділити на окремі частини – профанну і сакральну. День (світла частина доби) відводився для побутових і господарських занять, ніч (темна частина доби) наділялася магічною здатністю у світ потойбіччя (наприклад Різдвяні, Андріївські чи Купальські ворожіння відбувалися саме після заходу сонця). Особливо важливим сакральним і, водночас, небезпечним вважався переддень великих свят, адже у цей час відбувалося символічне єднання світу людей з іншим світом, що могло мати як позитивний, так і негативний вплив на подальшу долю всієї громади.
Дослідник народного календаря А.Темченко вважає, що найбурхливіші колективні емоційні прояви у традиційній культурі завжди співвідносяться з біоритмами природи: річними часовими циклами (сонцестоянням, рівноденням, зміною фаз місяця), чергуванням господарських сезонів (обробітком ниви, сівбою, збиранням урожаю), віком людини (народженням, статевими ініціаціями, весіллям, смертю). Тож регулярність періодів підвищеної емоційної активності дає можливість передбачити поведінку традиційного колективу у певний календарний період.
Особливості архаїчного сприйняття календарного циклу можна чітко побачити в українському фольклорі. Великі релігійні свята стають ключовими моментами в уявленнях про сезонні природні зміни, господарську діяльність, і, водночас, виявляються точками відліку у нормах міжстатевих стосунків. Крім того, в архаїчній свідомості життя людини вважалося нерозривно пов’язаним з природою, а тому фази народження, власне життя та вмирання змінювали одна одну так само, як літо і зима або день і ніч. Для того, щоб проілюструвати цю тезу, наведемо типову гуцульську коломийку:
А я дримбу купувала та й ходила боса,
Шоби дримба вигравала коло мого носа.
Веселюцци, гуцулики, гуцулку гуляют.
Аж над ранок леґіники домив си вертают.
Так Івана, так і Петра, вже Дмитрій минає,
Степи, луги, ліси, річки сніжок покриває.
Але й там кі Пелепивка бай уже мні снитьсі,
Там старости, там весілля, а там вечорниці.
Стрічаютьси з парубками, дівчита з хлопцями,
Любуютьси, розмовляют полями, їмками.
Люблю й тебе, мій миленький, твої чорні очі,
Не боюси снігив, вітрів, ні темної ночі.
Отак вони розмовляли, так нічка й минала,
Тиху, вірну їх розмову собі записала.
Ой отак си ці гуцули в наших горах мают,
Одни си роді, другі жені, а треті вмирают.
То вно було, тай так буде, це нам треба знати,
Хто на цей світ уродивси, тому си вмирати.
А це старий, це молодий, то вно так буває.
Йде в могилу, та з могили, вічно ни вертає.
За то треба нам, гуцулам, вірно в світі жити.
Тай любити й одне других, тай си не сварити (…).
Ой кувала й зозуличка й по дубі, по дубі,
Тай дєкую, що мні слухали, господарі любі.
Можна побачити, як гуцульський фольклор відображає весь календарний цикл, яскраво позначений регулюванням міжстатевого спілкування, адже «Івана» і «Петра» – це типово молодіжні свята, зорієнтовані на вибір статевого партнера, а настання «Дмитрія» вказує на те, що весільний річний цикл підходить до завершення. Крім того наведена коломийка демонструє світоглядні уявлення гуцулів: «одни си роді, другі жені, а треті вмирают»... Мова йде про синкретичний характер свідомості традиційних суспільств і органічне включення його у календарно-обрядовий цикл.
Отже, свято у традиційних суспільствах протиставлялося буденності та наділялось особливим сакральним змістом, який вимагав суворого дотримання поведінкових обмежень. Народний календар, з одного боку, ґрунтувався на річній зміні природних циклів, а з іншого – був нерозривно пов'язаний з регламентацією господарської діяльності й міжстатевих стосунків.