Як українці "робили любов"
Про норми поведінки домодерного періоду, що ними регулювалися інтимні стосунки українців, відомо не так багато. Тривалий час зі зрозумілих причин ця тема табуювалася, а відповідні дослідження не проводилися. Активізація наукових зусиль задля вивчення тілесного та еротичного відбулася лише на початку ХХ ст. Так, окремі важливі аспекти, пов’язані зі сприйняттям жіночого й чоловічого тіла, особливостями дошлюбного спілкування та статевого життя розглядаються у роботах О.Кісь, М.Маєрчик, О.Боряк, І.Ігнатенко та ін.
Перш, ніж перейти до викладу поширених серед українських селян уявлень щодо інтимного життя, слід вказати на те, що ставлення до еротичного у місті та в селі було неоднаковим. Про це в свій час дуже вдало висловився російський етнограф А.Топорков: «Для людини, вихованої в межах сучасної міської культури, сфера статі та матеріально-тілесного низу оточена частоколом із заборон та замовчувань, пов’язаних з цілком конкретним емоційно-психологічним навантаженням – це щось табуйоване, гріховне, брудне і непристойне. Натомість у народній традиції статеве життя сприймається більш спокійно. Про нього достатньо вільно говорять, називаючи речі своїми іменами, і під час цього не виникає відчуття, що мова йде про щось гріховне та брудне».
Існування такої різниці А.Топорков пояснює особливостями повсякденного життя селян у традиційному суспільстві, адже дорослі спали зазвичай в одному приміщенні із дітьми, які з раннього віку могли ставати невільними свідками статевого життя своїх батьків. Крім того, чоловік міг бути присутнім під час пологів, де надавав посильну допомогу. На молодіжних посиденьках хлопці і дівчата сиділи одне у одного на колінах, чимало ігор завершувалися поцілунками і не тільки. Тож у традиційній культурі еротика присутня так само, як і у місті, однак сприймається вона інакше – через призму природності і реального стану речей.
Що ж стосується сучасних польових досліджень з цього питання, то вони сповнені передбачуваних труднощів, адже правила етикету не дозволяють респондентам вільно говорити на цю тему, надто з етнографом – людиною ззовні. Через це більшість інформантів ухиляються від розмови, дають досить обтічні відповіді або ж намагаються позбутися поставлених запитань про інтимні стосунки чоловіків і жінок, стверджуючи, що це «їх діло», «вони собі знають», «я за то не знаю», «це як собі хто хтів» тощо.
Втім, зібраний матеріал дозволяє зробити певні узагальнення. Серед слів, які позначали інтимну близькість, нам вдалося зафіксувати наступні – «співжиття», «кохатися», «робити любов» тощо. Більшість опитаних вказували, що в традиційному шлюбі статеві стосунки були обов’язковими і переважно практикувалися щодня: «Я знаю, що як я віддалася, то спала щодня, бо не було, де подітися?»; «За це я не можу сказати, це інтимна справа якби. Чого кажуть медовий місяць? Це мед, тоді вже, а потом вже є проблеми, вже є таке, що вона вже не може, бо її щось там вже заболіло, чи вона знервувалась, а то це обов’язково було щодень» (с.Мурафа Шаргородського р-ну Вінницької обл.). До того ж, реципієнти погоджуються у тому, що навіть, коли жінка була проти статевих стосунків, вона все одно мусила виконувати подружній обов’язок: «Як вони вже шлюб взяли, то мусіла терпіти»; «Ну це таке діло, що й нахально було, всіляко» (с.Мурафа Шаргородського р-ну Вінницької обл.).
Часом пояснення такої терплячості жінки виявлялися досить практичними: вона мусила вступати у статеві зносини зі своїм чоловіком, інакше той «піде до другої». Траплялися й оптимістичніші мотиви: «[А як чоловік хотів, а жінка не хотіла кохатись, то вона мусіла це робити, чи ні? – Т.П.] В тих давніших роках, то мусіла. В мої роки вже викручувалася так сяк, вже впрікала йому, шось то зроби, то то. А моя сестра каже: “А мені шо мішає, шо я п’ять минут полежу з ним, зато він вже їде на роботу вже довольний, всьо мені поробе” (с.Мурафа Шаргородського р-ну Вінницької обл.).
Проте респонденти не завжди доходять згоди стосовно того, хто є ініціатором статевої близькості: «Я там знаю. Як добре, то обидвоє добре, а як недобре, то обидвоє плачуть» (с.Мурафа Шаргородського р-ну Вінницької обл.); «Здається, чоловік. Ні, навєрно від людини залежить, хто який тємпєрамєнт. Є такі жінки, шо її всьо время мало. Називали таких “палючими”. А чоловіка називали “агресівний”» (с.Сальник Калинівського р-ну Вінницької обл.).
Слід зазначити, що у традиційному суспільстві періоди статевої близькості регламентувалися церковними заборонами. Зокрема, не дозволялося кохатися у середу, п’ятницю та неділю, а також протягом усіх постів. Покарання за недотримання цієї заборони накладала церква. Втім, ще з часів Київської Русі трапляються регулярні свідчення про постійне порушення офіційних приписів. Зокрема, В.Ричка, дослідник сімейно-шлюбних відносин у Київській Русі, стверджує наступне: «Подружжю заборонялося мати статеві стосунки під час великих церковних свят – на Великдень, у Великий і Успенський пости, від “м’ясного заговіння до радуниці” тощо. Старання церковників у пропаганді заборон на статеві зносини між подружжям під час таких свят нерідко були надмірними і не отримували підтримки серед людей. Поступаючись перед людською слабкістю, церква поступово пом’якшувала своє ставлення до недотримання статевої чистоти і зменшила кількість заборонених днів. Так, єпископи приписували “у піст добре пильнувати дружин своїх, але якщо хтось не може, то перший тиждень і останній дотримуватись”». Тобто офіційна заборона статевого життя у піст настільки неохоче дотримувалася, що навіть церковники ішли на поступки. Натомість сучасні респонденти діляться такими міркуваннями: «Були старіші люди, які казали, щоб в піст не гуляти. А як спали, то спали, шо їм зробиш?» (с.Мурафа Шаргородського р-ну Вінницької обл.).
Слід також звернути увагу на місця, де чоловік із жінкою могли вдаватися до інтимної близькості. Очевидно, найчастіше це відбувалося в хаті на подружньому ліжку, однак слід зауважити, що в одній кімнаті жило багато людей (літні батьки, діти, іноді – брати і сестри дружини чи чоловіка). За твердженням респондентів, скупчення співмешканців не ставало на зваді любові – кохались вдома, тоді, коли діти спали: «Нікуди не виходили. Як діти маленькі, то на гору (на горище – Т.П.) лізли» (с.Сальник Калинівського р-ну Вінницької обл.). Водночас деякі опитувані зазначали: «Діти не можуть бути коло них, як вони роблять любов. Ну виходили на то врем’я» (с.Мурафа Шаргородського р-ну Вінницької обл.).
Траплялися і більш екстремальні варіанти: «Ну, це так кажуть “бодай на межі”. Ну як не до “чужої”, то хоть “свою” на межі. Ну якби шось змінити. А чому так було? Вдома 6–8 дітей, це ж все треба було крадаєнци, шоб це таке кохання було, як зараз – в того там спальня, а в того там. В мене однокласниця тоже є – і шестеро дітей, і вони таківо обоє, і вона десь все в світі, щось возить, як не м’ясо, то сало, а він вічно п’яний… То він її спіймив, в хаті хтось там говоре, якісь гості були, а він її спіймив і на тій драбині» (с.Мурафа Шаргородського р-ну Вінницької обл.).
Фольклорні джерела також підтверджують таку різноманітність:
А на печі гаряче, на припічку тісно,
А на лаві студено, на постелі смішно (коломийки у записах В.Гнатюка).
Що ж до форм статевої близькості, то, за влучним висловом, етнографа А.Онищука, «бувають вони так ріжнородні, яку цілому світі» (цит. за І.Ігнатенко). Тому цей аспект залишимо для фантазії читача.
Отже, статеве життя у традиційному суспільстві вважалося процесом обов’язковим після одруження. Хоча періоди статевої близькості і регламентувалися церковними заборонами, їх не дотримувалися надто суворо і керувалися здебільшого природними бажаннями.