Благовіщення: коли відкривається земля
Важливою віхою землеробського календаря українців було Благовіщення. До цього часу зазвичай вже прилітали лелеки і починали вити свої гнізда. Існувало повір’я, що на Благовіщення «відкривалася земля», і з неї на поверхню виповзали змії, вужі та інші плазуни. За народними уявленнями, лише після цього свята могли проводитися польові роботи. Раніше ж «турбувати» землю вважалося великим гріхом, тому до цього часу не орали, не копали ям, не забивали кілки тощо.
Зі святом Благовіщення перегукується віддалене від нього майже на півроку свято Здвиження — Здвиження Чесного Хреста (27 вересня), коли, за повір’ями, усі гади ховалися під землю, а птахи відлітали у вирій — дивну, теплу країну, що лежала десь за морями. Розповідали, що першою туди відлітала і останньою поверталася звідти зозуля, яку іноді називали ключницею вирію.
Широко побутувало повір’я, що на Благовіщення сам Бог благословляє землю і відкриває її для обробітку і сівби. З цим пов’язаний і звичай напередодні «висвячувати насіння» у церквах. Початок масових польових робіт виразно фіксують і прислів’я: «Благовіщення прийшло — ори і сій, хоч би борозною і текло!». У селах Наддніпрянщини перший тиждень після Благовіщення називали «вдовиним плугом», що пов’язано зі звичаєм громадської допомоги сім’ям, де не було чоловіка-господаря.
Зі святом Благовіщення пов’язана давня традиція випікання коржиків із пшеничного тіста у формі лапки лелек (буслів), що з ними в багатьох районах Полісся і Підляшшя діти ходили поздоровляти своїх хрещених батьків з настанням весни. Символічний обряд годування лелек походить ймовірно з дохристиянських часів. Так, побачивши птахів, діти виголошували:«Бусень, бусень, на тобі галопу (назва хлібця – О.К.), а ти мені жита копу».
Читайте також: Зустріч весни в українців: звичаї та обряди
Ще один різновид благовіщенського обрядового печива — проскура-дора. Освячена в церкві, вона вважалася чарівною і помічною: розтовчену на порошок її змішували з землею і сіяли на чотирьох кутах поля, «щоб дощова хмара ниви не минала», «щоб град посіву не побив»; її ж потроху давали тваринам і людям як запобіжний лікувальний засіб.
До свята Благовіщення як важливої віхи року приурочені численні вірування й обряди, пов’язані з магією першого дня. Широко відомий звичай вперше виганяти домашню худобу (а часом і всю живність) «на волю, щоб чули весну». Серед православних українців, особливо в містах, здавна утвердилася традиція з нагоди свята випускати на волю пташок, яких попередньо купували на базарах. Спеціальні обряди охоронного характеру виконували на Благовіщення пасічники, а господині обсівали хліви маком-самосієм «аби відьми не доїли корів» тощо.
Хорошою прикметою вважалося побачити цього дня перші весняні рослини і квіти: ряст, первоцвіт, проліски, сон-траву. Особливо символічним був обряд «топтання рясту» (іноді сон-трави). Знайшовши цю траву в лісі, треба було її кинути під ноги і топтати, приказуючи: «Топчу, топчу ряст, дай, Боже, діждати і на той рік топтати». Саме з цим обрядом пов’язаний стійкий фразеологічний зворот «топтати ряст», як поетична метафора життя.
Благовіщення згадується у багатьох прислів’ях, приказках та передбаченнях погоди: «До Благовіщення зими не лай, а саней не ховай»; «На Благовіщення дощ — родиться жито»; «Яка погода на Благовіщення, така й на Великдень буде»; «Мокре Благовіщення — грибне літо» та ін.