Очевидці про війну

Звільнення в'язнів концтабору Маутгаузен

Із наближенням Днів пам’яті та примирення (8 та 9) травня хочеться нагадати, що очевидці страшних подій Другої світової війни досі знаходяться серед нас. 

Саме вони, як ніхто інший, можуть розказати про справжню війну, без фальші та ідеології. Сьогодні ми публікуємо розмову Олександра Курочкіна із колишнім в’язнем концтаборів Аушвіц та Мальтгаузен Хавро Василем Панасовичем, 1911р.н., мешканцем с. Белбасівка Слав’янського р–ну, Донецької області. Розмова подається із збереженням мови інформанта, для зручності читання текст був розбитий на змістові блоки.

Евакуація заводу в Краматорську. Німецька окупація

У 1941 р. я робив у заводі. Був висококваліфіцированним робочим... В мене бронь була. Я слєсарь по ремонту оборудованія. В послєднє врем’я мастером робив. Оборудованіє вивозили, грузили на платформи... В Краматорську. В армію не взяли пока вивозили... А тоді як пішла паніка, хто куди тікать... В нас механік цеха – я йому був подчиньонний – дременув сам. Тоді мене і механіком, і мастєром, і кладовщиком. Ото я полізу на кран, зніму сам станок, ставлю на платформу... До другого. А тоді дивлюсь – вже людей нема нікого. Коли забігає один: «Скорєй злазь, втікай, вже всі коло контори. Зараз приїдуть взривать завод». З крана зліз, на дверях стоїть начальник цеха, біжить до контори – солдати, ідуть взривать. Пока я дойшов, пішли всі по шосе на восток. Шо нам робить? Чи доганять? Пішли всі додому. [А жили ви де? В Краматорську?] Тут жив. Остався я. В полі була кукурудза, жито скошене в копах лежало – давай таскать. Тут і німці з’явилися. Ото я при німцях остався. Наша крайня вулиця. Німці в Билбасівці, а по полю скрізь наші. Наші прийняли наступлєніє. Їх там положили всіх по окраїнам. А перед цим наші з «Катюші» стріляли. Так ото по–сусідськи попало в хату, і хата погоріла. Ото в погрібах жили. Німці рєшили всіх, хто на окраїні живе, вигнати. Согнали нас, вистроїли і погнали в Слав’янськ. А з Слав’янська в Краматорськ. Ганяли на роботу, окопи копать. А потом одправили в Донєцк, а з Донєцка – в Германію.Висилка в Німеччину на роботи.

Зробили комісію. Хто больной – одпустили. Там комісія була з наших врачів. Вони боялись, шо як обнаружать больного... Це шо, вредітєльство! Сортіровали харашо. В кого–небудь чиряк – одпускали. В мене нічого не було – і одправили. їхали в товарняках. [Скільки вас там було чоловік?] Двісті сорок, мабуть. [В одному приміщенні?] В одному. Відтіля возили до вокзалу. Там нас расположили. В одному місці відгорожена кухня. Там пищу принімали. Ото ми там врем’я проводили, коли нема роботи. [І який у вас був режим роботи?] 3 утра піднімають, строять. [В скільки, в 7 годин?] Та раньше. Кофе дають. Без нічого. Пішли на вокзал. Сідаємо в вагони. Поїхали. Красівий городок. Постройки такі хароші. Там завод по ремонту вагонів. Ми там робили. Німець і я. Франц. Пожилий такий, років шістдесят. Хороший. По кусочку хліба всєгда приносив. [Скільки ж ви там працювали?] Три місяці... Аж до февраля місяця 1942 року. В апрелі привезли нас... А тут же... Шо ж дєлать? Як же дальше буть? Це ж ми подневольні. Давай втікать. Собрались нас три чоловіка, давай тікать. А вже нас стали водить на прогулку у село. А в каждом селі є пивбар. Пили пиво – нам давали трошки грошей. От собралися ми, вискочили по дорозі в посадку. Пішов сніг, стало холодно, я змерз. Що ж робить? А тут іде патруль. Схватили мене і потягли. Ото я попав туди. В ото я там був три місяці. В лагері біля Франкфурта на Майні. 

Прибуття в'язнів у концтабір "Аушвіц"

Повернули мене назад. Ніхто мені нічого. Я вже не попав на станцію. Там уже другі робили. Поставили мене, де ремонт. Дві неділі поробив. До мене двох приставили. Вони робили сапожниками. Вони на роботу не ходили. Зробив ключ, попробували. Приготовили все, яку одьожу забрать з собою, запаслись трошки хліба. Якраз це 6 іюня. Тьопло. А дощі ж там ідуть. В мене плащ був. Пішли, через забор перейшли... В нас карта була. Додому втікать хотіли. Вийшли. Як пішов дощ, дощ, дощ. Той в кожусі як намок. Температура. Три з половиною місяця ходили. Вночі йшли, а вдень пересиджували. Це ж літо. А тоді осінь. [А куди ви дійшли?] Та вже в Чехословаччину. Не знаєм, де. Вже і карти нема. Тепер вспоминаю. Город Брно. Сіли на поїзд і поїхали. Чого ходить? Їдем, їдем, без остановок. Шо ж нам робить? Куди їхать? Найшли состав. Заготовки для домиків, для лагерів. Ми туда. Полягали. Згори все видно. Доїхали хтозна куди. Дєревушка якась... Розвели костьор. На вечір треба двигаться. Просиділи всю ніч. Ні один состав не став. Пішли. Наткнулись на патруль. Нас піймали. Привели в тюрму якусь. Це вже 1943 рік. Польське місто, не знаю, яке. Воєнний лагер польський.

Концтабір Аушвіц (Освенцим)

Попали ми на карантін. Була там вспишка тіфа. Нас забрали в двохетажне зданіє. [Не били за те, що ви втікали?] Нє. Регістрацію зробили. В парикмахерську, оббрили все кругом, на ногах, під руками. Побанили, мило дали, бєльйо дали полосате. Все полосате. Номер дали. [Який номер у вас?] 158650. [Як цей номер робиться?] Та. Голка така. Отвєрстіє там, тут. [То це в Аушвіці зробили цей номер?] В Аушвіці. На карантіні були ми до февраля місяця. Полностью заповнили весь барак. [А що ви робили там?] Нічого не робили. Не випускали нас нікуда. Харчували. Там уже можна було жити. 300 г хліба. Два раза на тиждень – цуляга (двойной кусочок хліба і кусочок колбаски). Це, вроді, як од Красного креста.

Читайте також: Спогади українських остарбайтерів

Концтабір Маутгаузен

Тоді нас одправили на Матхаузен в Австрії. Везли нас в товарних вагонах в мішках. Каждому на руки видавався мішок – заходь у вагон, залазь в мішок. [А для чого?] Вагони товарні, а зима була крепка, вагони діряві. Були два чоловіка з охрани. А нас там повен вагон. Єслі надо оправитись, піднімай руку. Виліз, оправився. По большому оправляться нічим було. [Скільки їхали?] Я вже не помню. Сутки чи двоє. Мабуть, двоє. їхали через Вєну. Ми її не бачили, конєшно. А тоді приїхали в Матхаузен. Там вигрузили. Пошли. Колона здорова–здорова! Чоловіки разних національностей. Сніг іде. Холодно. Це фєвраль. Приходимо – стіна гранітна. Ворота аркою з граніта. Пушка з граніта. Мрачне таке. По чотириста чоловік пускають в ворота. А шо там за воротами, не видно. Дойшла очередь до нас. Заходимо туда. Там барак здоровий. Коло дверей: «Роздівайтесь наголо». Тут сніг, мороз, всьо равно. Беріть тільки ботінки дерев’яні. І ремінь. А все остальне – бросай. Заходим туди, там баня. Здорове зданіє таке. Така хароша вода йде. Тьопла. Душ такий. Чотириста чоловік зразу зайшли. І всим міста хватило. Нас там мінут п’ятнадцять. Тоді на виход. Думали, нас будуть одівать. Коли виходимо надвір. Голі, послє бані. Дерев’яшки я вспів надіть, фуражку. Біжимо, біжимо. Все бараки, бараки. А ми голі. Добігли. Стіна вже. А в стіні дірка. У ту дірку. [Оце ви чотириста чоловік бігли?] Да. А там другий барак уже. Не хватало міста, так вони за зоною... Загнали голих. Нема ничого. Стоїть голий барак. І ми голі. [Не ліжок, нічого?] Нема ничого. Сидять, регістрацію роблять, їм жарко: «Відкрити вікна». Ми один до одного спинами попритуляємось. Ото до утра так переписували, а утром шо хочеш роби. Дали нам рубашки, вечером дали кальсони. Лягать спать. Куча матрасов лежить, розкладай матраси – лягай. Один головою туда, друдий туда. А людей стоїть ще – хто його зна скільки! Усих уложили на ті Матраси. А мочиться – непреривно. Устав – міста нема. Лягаєш наверх.

Радянські полонені у концтаборі Маутгаузені

[Люди там вмирали?] Та при мені не було. Там нам казали: «Це вам ще щастя попалось». Як ми попали сюда, нас голих держали надворі. До утра несколько чоловік стояло. Той без сознанія, той мертвий. Цей лагер був спеціально для унічтоженія. Через місяць нас одправили в Гузен [найбільший філіал табору Маутгаузен, знаходився в 5 км. Від основного табору – О.К.] Через три дні нас оділи. Там харчували. Я шось не помню. Більше, як триста грам хліба, не дають. [Хоч тричі на день годували?] Тричі. Раз кава без ничого. Другий раз – суп з брюкви. Третій раз кава, і хліб дають... Кусочок маргарину чи ковбаси, грам двадцять. [Вас використовували як робочу силу чи нічого не робили?] Нічого не робили. Відціля перевели нас в Гузен. Там ми вже робили. Там фабрика була построєна. Ну, там кар’єр, той, що добували граніт. Виработана площадка здорова така, і там построїли дванадцять бараков. Станків там наставили, ніде пройти. Ото там деталі дєлали для карабінов, для мелкокаліберних пулємьотов. [Так ви працювали на станках?] На станку. Як привели мене на завод, я попав на сєдьмой цех. Мастєр вийшов, начинає давать мені інструмент. А я все знаю. Ті остальні ніколи того не бачили. їх же надо учить. Мене назначили до одного мастєра, австрієць, їхній... Два француза було... Будете руководить. Група станків, оце тобі ця група, тобі ця група. Поставили його... Отак і так роби. Він стане робить. А тут ходить з пльоткою. Тоже заключений. Таке однотіпне робили. Поставив, закрутив, пройшов – готово. Друге. [А хто там перевіряє якість?] Наші, такі ж, як і ми, контрольори. Мастєр наш, в нього такий глаз намьотаний, бачить брак. Я там приспособився і робив харашо. Так іще ж не все... Надо ж вижить... На тих харчах не виживеш. Надо добавка. Начав бритви робить. Там така полоса длинна сталі, з якої робили деталі. А я подивився – тут якраз бритва получається. А станок один свободний був. Туди заклав, одрізав лишній. За день – і бритву зробив. А ручка із дерева. Розпиляю ножовкою надвоє, обработаю на точилі – і получалось харашо. А наші ще работали на граніті. Це у Гузині. Вийдеш: «Кому бритва?» Пайку хліба давали, триста грамів. Буханочку на три ділили. Всім одинаково. І хто в больниці лежить, і тим одинаково.

А в больниці врачі були тоже заключонні, і я попав туда в больницю. Голий ішов з бані і простудився. В лєвой сторонє в мене получився плеврит льогких. І вода образовалася. Надо ж іти. Хлопці кажуть: «Там, хто дуже плохий, укол дають...» Шо ж ти зробиш. І так собрали больних. «Роздівайтесь наголо». Як глянув я на людей. Ох, Боже мой! Одні кості. Думаю, чи я ж такий. Глянув, я такий самий. Градусник дали. Температура нормальна. Іди на роботу. На другий день плохо мені. Нема сили. На другий день те саме. На третій день пішов. Один врачу каже: «Он вже третій раз підходить, а температура нормальна». Приходе, стук, стук, по мені. Карандашом написав: «Тут вода. Будемо викачувати». Ото він мені между ребра вставив шприц і давай витягувати. Зразу я ожив після того. Став їсти суп з квашеної капусти. Полежав там місяць. Не чіпали мене. Там три барака. Два – ті шо лічать. А треті – ті, шо пройшли лєченіє, на ноги стають. Я пройшов і той барак. А тоді вони додумались: раньше на трьох давали буханку, а тоді – на восєм. Я вже був на роботі тоді. [Який це год був?] 1943–й... Чи 1944... Ага. А цей врач-поляк. Його друзєй тут багато було. Він врач, той – адвокат... Самі люди такі, високі. Він їх держав на больнічном. Німці додумали. Чи хто сказав... Так вони ноччу приїхали машиною, закрили цей барак, позаклеювали двері, вікна і пустили газ. Всіх потравили. А той врач в том баракє не ночував. Хороший врач був.

[І ви продовжували працювати на заводі?] Да. А тоді ще познакомився з одним чехом. А він контрольором робив. Там же, в нашому цеху. Недобачав. І шось очки в нього поламались. Шо й робить? В нього всєгда сльози біжать. Я йому їх справив. А в бараці він був в почоті. Миски видавав. Я дополнітєльну миску получав. Він мені здорово помогав. Аж пока і освободили. Рядом другий Гузен построїли. Там, не дай Бог шо творилося. 

В'язні концтабору Маутгаузен

[А у вас розстрілювали привселюдно людей?] Було. [За шо?] Хто його зна, за шо. Вивозять за барак, там стєнка така, ото туда становлять. Туди ніхто не ходив. Сперва їх виводили на плац. Понад забором камєнним зроблена сєтка така, з електрикою. Там сидить на углу з автоматом. Наш барак крайній був. Я знаю, в нашому баракі був прокурор польський. Грамотний. Як спросиш, скільки врем’я , він скаже. А в нього ж нема часів. Перевіряли – точно. Комусь він насолив, ще до війни. Взнали, де його койка, прийшли ноччу і задавили.

Друг в мене був з Івановской області, за Москвою. Дуже хароший. В Гузені. Я на второй полкі лежав, він – на первій. Давали нам по чотири сигарети. А він курящий. А я не курив, йому віддавав. Він звався Ніколай, а як освободили, сказав, шо він Костя. «А чого ж ти Костя?» «Я поміняв, шоб не пришили мені партизанство».

[Розкажіть про останні дні перед звільненням. Відчували, шо війна закінчується?]. Вже точно знали. А відкіля... Безпроволочний телеграф. Там були поляки сильно грамотні, вони знали німецький, французький язик. Їх держали при конторі, так вони все знали. Як в Варшаві поляки підняли восстаніє, а наші приостановили наступлєніє. А вони не обратились за помощью. Там в Лондоні було їх правітєльство. А тут друге правітєльство. «Ми не хочем ні руских, ні нємцев». Нємци їм дали. Як навезли поляків до нас у лагер. Один раз об’явили, що з Красного креста... Красний крест всих французів забирає. Нєкоториє не пішли, боялися. Приїхали автобуси, забрали. Тоді об’являють, шо євреїв забирати будуть. Нєкоториє поняли, шо це подвох. Не пішли. А були такі, шо пішли. А там же Альпи кругом. Одвезли, вивернули десь в ущел’є. А потом, в посліднє врем’я охраняли нас руські солдати, шо у Власова служили. [Самі чи разом з німцями?] Разом з німцями. На посту стоїть, наш, руський. Мовчать, як зачіпали їх. А вони задумались, шо ж це нам буде? Приїдуть, нам же отвечать. Зробили заговор. Це їх же там казарми були. Решили піднять восстаніє. Руських більше, чим німців. Переб’єм, оружие видамо заключонним і підем на встречу руским. Найшовся предатель. їх обезоружили, привезли до нас в лагер. А в нас був домик. Там простітуток держали німцям. Дівчат викинули, а солдат руських набили туда. Вони стояли там. [Не постріляли їх?] Постріляли. Ноччу під’їжджає самосвал, грузить їх. Розстрілювали і викидали прямо в обрив. 

Каменоломня у концтаборі Маутгаузен

А в Маутхаузені прикріпляли номерок на руку. [І оце як на плаці построєніє, треба цей номер називать?] Треба кричати німецькою мовою. [А ці капо (привілейовані в'язні)... їм не надавали хлопці...] Їх повбивали зразу. Був у нас... Генерал називали ми його. Один був Жаба, маленьке таке, гав, гав, гав. Німець. Так він пішов добровольно в армію. Той остався живий. А генерал остався. Здоровий був. Шо шия, шо... Одинакове було. [За шо ж його посадили?]  Уголовник був. [Це на кожний блок капо був?] На весь завод один капо. А в нього були... На кожен блок. Як прийшло оце... «Де ж нємци? Нємцов бий!» Каждий нємец якесь зло зробив. [Добрих не було?] Нє. А де ж Генерал? Нема Генерала. А в його і отдєльна комната була. Туда. А він вже переодівся. Вони його за шкірку. А він же здоровий. Падають усі од його. Упитаний. Один югослав найшов ополоник з трьохміліметрового желіза. Ручка желізна. Як дасть йому в потилицю ополоником, так з його бризнула кров. І не впав. А другий, татарин, ножик кухоний, під брюхо йому ножем. Заревів і впав. [І з іншими розправились?] Розправились. Одного тільки впустили. Це наша сєдьма гала називалась, а то послєдня, восьма. І там був руководітель тієї гали, німець. Сам соціал-демократ. Не знаю, як він там себе вів, але він тримав связь з кружком партії. Так вони його вивели з лагеря їх пустили. А перед цим, як ось, ось... Каждий день, щитай, тривога, дньом. Останавлюють машини і бігом в убєжище. А убєжище – кілометра два ілі три. Гора така здорова, і в тій горі строїли тунель. Гора красного камня, желєзняк називається. Він слабо поддається обработкє. М’ягкий, не такий, як граніт. Наш лагер, так тут граніт був. Той тунель – з кілометр довжиною Рельси там, бетонірований свод, станки стояли. Який в них там цемент хароший! Заляпав – як камінь. Нас туда заганяли, як бомбьжка. Шо ж вони придумали. Комендант лагеря сказав так: «Приготовить штук дванадцать тонелів». На каждого єсть виход. І поперечна тонеля, яка соєдіняє. Усі виходи закупорить. Оставить один виход. І в цьому виході заложить взривчатку і газові балони. Наш лагер і Маутхазен, всіх загнать туда і тут взорвать і загазовать. Такий був план. Уже все було зроблено, ми все знали. Як тривога, так ідемо через одні ворота. То було нєсколько, а то одні. А потом, протів нього восстали його помощнікі. [Це німці?] Ага. Не розрішили. Так він вроді на совєщанії застрелився. А чи правда...


[А як вас звільнили?] Як уже чуємо, гуркотить з востока. А з запада – город Лінц був, це на западі Австрії. Здоровий промишлєнний город. Там стріляють! А нас гонять на роботу. Свєт потух... [Все одно карабіни робите?] Робимо. Кому вони нужні? Час, два пройшло, знов робимо. А далі ще дужче, нам видно взриви. Нас гонять на роботу. Прийшли, ніхто не включає станки. Почали кричати. Наш мастєр закурив папиросу... А то не курили, тільки жував табак. Пішов. А ми тоді побігли на лагер. Нас сопровождали нємци. Капи. У них зброї не було, тільки нагайки. Прибігли на лагер. Хлоп, команда: «Виході строїтся». Вистроїли нас і щитають. А той лагер, шо недавно вистроїли. Кричать... Освободили вже. А ці дожидають, шо по щоту будуть здавать заключонних. Есесовці давно вже... Поставили замість себе жандармерію. Слухаємо – танка їде понад забором. Доїхала до воріт. 

В'язні концтабору Маутгаузен в бараках

Одкриваються ворота – два солдати, незнакома форма – і до німців. А ті зразу честь оддають. Він як дасть у скулу – відлетів. Той – другого. Погнали їх. А ті, шо на вишках – не знаю. Мабуть, повтікали. А ми тоді вже хто куда. Кожен один одного обнімає. Побігли до воріт. А ворота закриті. Полізли наверх, одкрили. Хто куда. Я слабий був, я нікуди не пошов. Я до вечора остався. Назносили продуктів всяких – я пировав. [Хто вас звільнив?] Американці. Вони забрали охрану і поїхали, а нас бросили. Вечером – давай, хто шо приніс, начали випивать. Поляки зразу смились од нас. Іспанці змились. Остались одні руські і українці. Був у нас капитан корабля, а то там майори були... Кажуть: «Хлопці, нас бросили всі, американці і німці. Давайте поставим охрану». Де вже вони набрали оружия. Здоровіших на воротях поставили, коло каждого барака поставили. Так ніч переночували. А тоді давай, хто куда. Нас організувалась команда, чоловік двадцять. Куда ж нам діваться? Наші ще далеко. А тут уже перестало гриміть. Лінц готовий. Пішли на Лінц. Цілий день ішли. А Лінц хто зна де. Тут недалеко Дунай, ліс. Там городішки, сьола. Ішли, ішли, нас вечір застає. Де ж ночувать? [А зброя при вас є?] Нема. Пішли в развєдку. Кричать: «Ідіть сюда, ми найшли хату». Пішли туда. Там лісок, пригорок, а на пригорку домик построїний, чималенький. Ми забрались на второй етаж, а за нами друга команда – на первий. Ми там цілу неділю жили. Оддихали. Хлопці ходили по сьолах, доставали їжу. Один був різник. Так в одного австрійця кабана зарізав, ляшку на плечі – і приніс. А тут було посуди – хто зна скільки. Пєчка, постель... Дача якась була. Якийсь генерал. Воно обшите деревом. Постукали, а там – закрома. Немножко продуктов, а то – постєльні принадлєжності, піжами. Капітан в піжамі ходив. А мені дали бритвений прибор. Давай я їх обстригать.

Повернення додому

[Як вас одправили додому?] Та, йшли строєм. Розтянулись кілометрів на п’ять. Я самий послєдній був. В мене як одкрилась дизентерія, не дай Бог! [Куди вас повели?] В расположеніє наших войск. Це ж була зона американська. Прийшли, расположились. Давай нас щупать. [Як щупали?] Там сиділи хлопці, переписували всі дані: де був, де воював, де в плєну був. Хто в армії був, почему живой остався? Туда. Вже наші командіри там, шо вели нас із лагеря. [Так не всі туди потрапили?] Тільки ті, шо були в армії. А я ж не був в армії. Дві неділі побули, дальше погнали. 

Звільнення в'язнів концтабору Маутгаузен

Там тоже такий лагер. [Харчували?] Харчували харашо. Шестсот грам хліба. Тоді з того лагеря – в третій. Там, мабуть, місяць були. [Просто сиділи, ходили?] Ага. І ото все врем’я на проверку. Я все врем’я одно і то же казав, як було. А тоді утром построєніє. Прийшов якийсь воєнний. Каже, шо всі пройшли провєрку, ніхто у вас ні в чому не замєшан, тепер ви вже являєтесь в армії, військовозобов’язані. Погнали. А воно ж жара страшенна. 5–го травня нас освободили із Гузена. А тоді ми попали вже туда в іюні чи в іюлі... Ну, а були между нами такі, шо не були в лагерях, були десь в бауеров. Вони набрали барахла, чемодани, тягнуть з собою. А нас чотири чоловіка – в нас нічого не було. Ми тільки два одіяла... Де ночуємо, постелимо... Кинулись іти. І дали якогось дурачка молодого, шо він не був на фронті. Він на коні, а ми пєші. «Давай, давай, бистрєй». А жара. А нести ж на Собі. Як привал – вже пакують Ага. А нам нічого. В лісах недалеко од Братіслави часть була. Нас туди опреділили. Там ми дві неділі побули. Тоді оп’ять на построєніє. На поїзд, поїхали дальше. Тут нас переоділи в воєнну форму. Поїхали в Руминію. Там в одном полку були недовго. Потом – в расположеніє артилерійського полка. Там уже занятія проходили. Я став наводчиком. [Скільки в Румунії були?] Та недовго. Нас відтіля 6 ноября вивезли. А тоді демобілізували, оддали красноармєйську книжку, Погрузили на поїзд. Прямо додому поїхали. До Полтави доїхали. В Полтаві я з ешелона встав, сів на скорий, поїхав в Лозову, а звідти додому. Хто приїжджав з Германії, всіх визивали в КГБ. Мене чогось не визивали. [Ви як вважаєтесь – учасник війни? Як вас оформили?] Та тоді ніяк. А тепер... Мені прислали з Германії, шо я був таки в концлагері. Заплатили ось недавно. Мені дали тисячу марок. Всім по шестсот. А мені того, шо я був в лагері.

Запис Курочкіна О., розшифровка Зубрицької Т. 

доктор історичних наук